Степан Чухрій
Проживаючи на чарівній синьоокій Волині мені захотілося звернутися до Історії. Чому? За "совєтів" я вчився в школі, технікумі, інституті, а тоді Історії не було, була брехня і ідея комунізму. Я - ІТ-шнік і все життя цим займаюся, в країні зараз війна і Люди гинуть за Україну, а я не знаю Історії своєї святої землі. Спочатку захотілося зробити Історію для себе з сухих цифр і подій у вигляді 10-20 стрічок, і … я просто в захваті від прочитаного і зрозумів стрічок буде більше. Кліпи робив в основному з Вікіпедії для себе, але думаю, що ще комусь можливо будуть потрібні…
Зміст
«Ладомир» – «Володимир» - «Володимир-Волинський»
Перший Європейський з'їзд в стінах Луцького замку
Малюнок №1. Орієнтовне місце розташування м.Волині або Велині
Про одне з державних об'єднань слов'ян арабський літописець Х століття Аль Масуді писав так:
"З-поміж цих народів один за давніх часів мав владу, князь його звався Маджак, а сам народ валінана (Valinana). Цьому народові за давніх часів корилися всі інші слов'янські народи, бо влада була його, а інші князі його слухалися".
Ім’я Волинян заступило стару племінну назву Дулібів. Було два політичних центри Волинь та Бужзьк для цілої Дулібської території. Спочатку Дуліби називалися Бужанами, потім Волинянами.
Протягом VI—VIII століть східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства.
Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися групами за 2-4 км одне від одного і налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 50—70 кілометрів. У центрі зводилися ґороди, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів.
Малюнок №2. Територія України у 8 ст. Лука-Райковецька культура
Лука-Райковецька культура — східнослов'янська археологічна культура VIII–IX ст., пам’ятки якої поширені у лісовій та лісостеповій зонах України від Дніпра до Закарпаття. Стала підґрунтям Київської Русі.
Названа за городищем VII–IX ст. в урочищі Лука біля с. Райки Бердичівського району Житомирської області, розкопки на якому були проведені В. К. Гончаровим у 1946–1947.
Ареал культури охоплює значну територію, що більш-менш збігається з ареалом своєї попередниці — празької культури, з якою є генетично пов'язана — Правобережну Україну, а також Закарпаття, суміжні області Білорусі, Молдову, Румунію та Болгарію.
Деякі розкопані селища та городища виникли ще в 500–700 рр.
На поселеннях досліджені як напівземлянки, так і наземні житла з кам'янками або глинобитними печами, розташованими в кутках.
У 700–900 рр., мабуть, зберігався обряд поховання залишків кремації в ґрунтових могилах, в урнах, а до X ст. він змінився підкурганними безурновими похованнями.
Малюнок №3. Карта Волині 20 століття
Ладомир
Володимир
Володимир-Волинський
Зі слів літописця Нестора “Доблесний князь Олег покорил в 885 году славянские племена” . Ці слов'янські племена жили по верхів'ях рік Західний Буг, правих приток Прип'яті, центром яких було місто Ладомир. За угорськими хронiками, так званими "Нотарiями короля Бели", мiсто iснувало вже в 884 роцi пiд назвою Ладомир. А перша літописна згадка про місто під назвою Ладомир відноситься до 866, а Володимир – до 988 року. Вона збереглась у “Повесті временних лет” – найдревнішому київському літописі, укладеному у ХІІ ст. на основі попередніх літописних записів та у давніх літописах під 988 роком. У 906 році ці племена брали участь у поході Олега проти греків. Це означає, що волиняни ввійшли до складу Русько-Київського князівства ще на початку Х століття. Це був період об'єднання східнослов'янських племен в єдину державу – Київську Русь (Русь-Україна).
Вперше Володимир-Волинський згадується в лiтописах пiд 988 роком, коли київський князь Володимир Святославич, прозваний за свої діла “Великим” здійснив похід на Захід. Тут на землях волинян та бужан, на правому березі річки Луги підпорядкував язичне місто під назвою Ладомир. І у 988році нарік його своїм іменем – Володимир.
У 988р. київський князь Володимир Святославич передав місто в удільне володіння одному зі своїх синів, Всеволоду.
988р. - Християнство стає державною релігією Київської Русі - київський князь Володимир Святославич прийняв хрещення і проголосив християнство державною релігією, в свої 26р.
1001р – князь Володимир засновав на Святій горі чоловічий монастир Успіння Пресвятої Богородиці в с. Зимне - зараз жіночий.
1084 року в результаті виділення з Волинського (Володимирського) князівства під владою синів князя Ростислава Володимировича виокремилось Перемишльське князівство.
1199р. - 1349р. Галицько-Волинське князівство (150р.) утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок походу на Галич та об’єднання Волинського і Галицького князівств у єдину державу. У 1253р. Данило прийняв у Дорогочині (нині Пдляшшя Польща) титул «Короля Руси» від папи Інокентія IV.
Малюнок №4. Волинсько – Галицьке князівство
Внаслідок третього поділу Польщі у 1795 році, місто увійшло до складу Російської імперії, як один з повітових центрів Волинської губернії. Тоді ж місто було перейменоване на Володимир-Волинський, з метою відрізнити його від російського Владимира на Клязьмі.
Будя́тичі — село на Волині в Іваничівському районі. Населення становить 636 осіб.
За найновішими дослідженнями у с. Будятичах народився хреститель Русі, князь Володимир Святославович – 962р.?
Малюнок №5. Села Волині
У Никонівському і Устюжському літописах, говориться про те, що Володимир Святославович народився в Будутиній вєсі, куди княгиня Ольга відіслала його матір Малушу. Це село (весь) належало Ользі (чи Малуші) та після її смерті було передано невідомій церкві Богородиці.
Назва сусіднього села Низкиничі кореспондується з іменем Низкиня. У «Анналах» Яна Длугоша Низкинею названо древлянського князя Мала «dux Drewlyanorum Niszkina» (від малий-низький). Матір Володимира Святого звали Малушею, а її батька Малком, що відповідає Низкині. Низкиничі отримали свою назву від Малуші, засланої у цю місцину, чи її батька.
Сусідні Низкиничі належали волинській шляхетській родині Киселів, які виводили свій рід від київського воєводи Святольда (Свенельда), на що звернув увагу М. Грушевський. Свенельд очолював ініційований Ольгою каральний похід проти деревлян та був сучасником подій, повʼязаних з висланням Малуші.
Згадка про церкву Богородиці, якій було передано літописне Будятино, кореспондується з документами XV ст., за якими Будятичі з околицею повʼязувалися із Зимненським Святогорським монастирем Успіння Пресвятої Богородиці.
С. Герберштейн та М. Стрийковський вказують, що батька Малуші, матері Володимира Святославовича, звали “Kaluſcza”, яке читалося як Калусча чи Калуща. Це ім'я є очевидно його родинним придомком, відображеним, як це відомо з пізніших прикладів, у володінні певною маєтністю, населеним пунктом. Таке поселення існує і граничить із землями Будятич. Це с. Калусів, прейменоване у 1946 р. на Гряди.
Дядько Володимира Добриня, билинний герой Добриня Никитич (яке трактується як “Низкинич”), відомий ще й як “Резанович”. Ім’я Добрині Резановича користувалося таким авторитетом, що в деяких літописах XV–XVI ст. його, разом з Олександром Поповичем, вважали учасником Липицької битви 1216 р. та навіть героєм, який загинув на Калці в 1223 р. Свідчення про богатиря Добриню Резановича фігурують також у “Сказании о киевских богатырях, како ходили во Царьград…”.
Малюнок №5.1. С. Будятичі – святе джерело
Святе джерело за своє довге життя чого тільки не натерпілося, бо воно і вмирало і воскресало.
За переказами старожилів, у 1637 р. на панському полі, якраз на тому місці, звідки свіжим струменем пульсувала вода, несподівано з'явився образ Божої Матері. Але коли люди наближалися до джерела, ікона не давалася у руки, зникаючи у воді. Після багатьох зусиль цю нерукотворну святиню дістали двоє діток-сиріт з села Кречів і передали в Будятичівську церкву Чудотворця Миколая. Тому цю ікону називають будятичівською. А оскільки сталося це у п'ятницю, на десятому тижні після Великодня, то саме цього дня упродовж століть до каплички йдуть люди, щоб поклонитися образу Божої Матері, яку приносять з церкви, попросити в неї заступництва.
Слава про образ Богородиці та цілющу воду швидко поширилася краєм, і чимало людей пішло до джерела. Через те, що вони протоптували стежку полем, за панським наказом криничку засипали. Однак незадовго вода пробилася в іншому місці. А пан осліп. Його охопив великий розпач. А якось уві сні йому з'явилася Богородиця і сказала: «Відкрий святе джерело і вмий очі». Він так зробив і - о диво! - зір повернувся. Після цього цей багатий чоловік відновив криничку і звів біля неї каплицю.
Моя поїздка в Будятичі
Малюнок №5.2.
Малюнок №5.3.
Малюнок №5.4.
Малюнок №5.5.
Вигідне оборонне розташування — з півночі та заходу межі міста визначалися вигином ріки Стир, на півдні протікав Глушець, схід оточили непрохідні болота. Звідси і назва міста — Лучеськ — від слова «лук», тобто «колін, вигин ріки». Інша легенда пов'язує назву «Лучеськ» з ім'ям вождя східнослов'янського племені дулібів — Луки, який і започаткував стародавнє місто.
«Що до Луцька, то судячи по „Лучанах” (Λενζάνινоι) Константина Порфирородного, він уже в 1-ій пол. X в. мав значіннє полїтичного центра для полуднево-західньої Волини, по пізнїйшій термінольоґії.» [М. Грушевський. Історія України-Руси. Том II. Розділ VI. Стор. 1.]
Вперше згадка про Луцьк з'явилася у Іпатіївському літопису (датована 1085 роком).
Близько 1000 року Володимир I Великий приєднав Волинь до Київської Русі і збудував у Луцьку фортецю (це не замок Любарта), що згодом перетворилась на істотну перепону на шляху загарбників. Ця фортеця витримала облогу військ польського короля Болеслава II Сміливого, Андрія I Боголюбського, галицьких князів Володимира Володаревича та Ярослава I Осмомисла. Місто тривалий час було нездоланною перепоною на шляху татаро-монгольської орди, однак у середині XIII століття лучани були змушені зруйнувати свої оборонні укріплення.
Першим удільним князем у Луцьку був Давид Святославич (і його син Святослав-Панкратій Давидович в чернецтві Микола Святоша), син Святослава II. Він недовго княжив у свойому уділі. В 1097 князь Давид Ігорович при помочі половців позбавив Давида Святославовича його Луцького уділу.
17 лютого 1106 року князь Святослав-Панкратій, залишивши родину, прийняв постриг та з іменем Микола (на честь святого покровителя Миколая Мірлікійського) провів 36 років у Києво-Печерському монастирі, ведучи суворий аскетичний спосіб життя.Йому належали села Пакуль та Навози (сучасне Дніпровське) на Чернігово-Сіверщині, а також урочище Лісковиця в Чернігові.
Він переніс монастирську лікарню на інший бік обителі й розширив настільки, що утворився цілий «лікарняний монастир». На його кошти було збудовано Троїцьку надбрамну церкву Києво-Печерського монастиря, лікарню та лікарняну церкву св. Миколи. Біля своєї келії Микола Святоша розвів чудовий сад. Мав власну бібліотеку в Києво-Печерському монастиреві. Мирив своїх розсварених братів.
Мав дар ясновидіння (передбачив власну смерть), лікував людей молитвами (зокрема, власного лікаря Петра, котрий пішов за ним у Києво-Печерський монастир). Його волосяниця вилікувала його брата Ізяслава Давидовича, чернігівського і київського князя.
Після смерті князя-ченця було канонізовано. Святі мощі зберігаються у Ближніх (Антонієвих) печерах Києво-Печерської Лаври.
Найвірогіднішою є версія походження назви місцевості Святошин від імені Миколи Святоши, котрий, за літописом, володів землями Борщагівки, що межувала зі Святошиним.
В 1149 князь суздальський Юрій I Долгорукий позбавив князя Ізяслава II великокняжого столу в Києві і за деякий час рушив на Волинь. Головним завданням він поставив собі здобуття Луцька. Шести-тижнева облога міста Юрієві не вдалась. Луччани під проводом Ізяславового брата Володимира боронилися хоробро. В однім бої мало не загинув син Юрія — Андрій. Оточений зо всіх сторін, він врятувався лише завдяки своєму коневі, що відніс його від юрби й впав мертвим. Князь Андрій поховав його з честю над Стиром.
В 1154 році, коли княжив у Луцьку Мстислав Ізяславич, батько Романа II Великого; за намовою Юрія облягають Луцьк князі Ярослав I Осмомисл і Володимир Мстиславич. В часі облоги князь Мстислав втік на чужину шукати допомоги й оборону міста доручив своєму братові Ярославові.
Князь Мстислав, ставши 1155 володимирським князем, залишив Луцьк надалі в руках Ярослава Ізяславовича. Луцьк за цього князя (1155—1180) дуже розрісся та збагатів.
По смерти Ярослава (1180) луцьке князівство було поділене на чотири частини: князь Всеволод дістав Луцьк, Інгвар — Дорогобуж, Мстислав Німий — Пересопницю, а Ізяслав мабуть, Шумськ.
Князь Всеволод в 1180 воював з Святославом III, а в 1183 брав участь в поході українських князів на половців.
Його наступником в Луцьку був князь Інгвар, а після нього Мстислав Німий, який вмираючи (1225) віддав свого сина Івана й свою землю під опіку князя Данила I Галицького.
Інгвар Ярославич (? 1152 — бл. 1220) — Великий князь Київський з липня 1201 по 16 січня 1202, з середини січня 1203 по 16 лютого 1203; ще раз 1212 року), князь Луцький, князь волинський (1209—1210). з 1180 до смерті, Дорогобузький і Шумський, син луцького князя, Великого князя Київського Ярослава Ізяславича, внук Великого князя Ізяслава Мстиславича, праправнук Володимира Мономаха.
1212 року, спільно з Мстиславом Романовичем, ходив на Київ проти Всеволода Чемного і здобув його, ставши знову на великокняжий престол. Проте, після битви під Білгородом (неподалік Києва), коли князі остаточно вибороли Київ, добровільно віддав столицю Мстиславу Романовичу, а сам пішов княжити до Луцька.
Помер близько 1220 року.
31 травня 1223 року вперше на історичній арені зійшлися загони русичів із туменами монголо-татар. Якби цей бій став для руських князів повчальним, він мав би шанс опинитися на вищих позиціях у рейтингу, однак історія розпорядилась інакше…
Неподалік Маріуполя руські князі об’єднались у боротьбі проти Орди місцем збору призначили острів Хортиця. Битва відбулася коло сучасної річки Калки
Більш ніж 30 князів зустріло жахливу смерть: татари їх накрили помостом, улаштували поверх гучний переможний обід.
По смерти князя Івана (1227) Луцьк захопив князь Ярослав Інгваревич, але того ж року, в Жядичині князь Данило Галицький зустрівся з луцькими боярами, що були незадоволені князем Ярославом й просили взяти Луцьк під свою владу. Князь Данило, зібравши дружину в Володимирі, прибув під Луцьк, що гостинно відчинив йому свої ворота, і прилучив його до земель свого брата Василька Володимирського.
Зимою 1259 року один з татарських ватажків Куремса облягав Луцьк, але захисне положення міста рятує його. Розлив ріки робив його неприступним. Два роки пізніше приходить на Волинь з великою силою новий татарський ватажок Бурундай та наказує Василькові знищити кілька замків, у тому числі й луцький; Василько це домагання виконав.
Князь Василько після смерті Данила (1264) віддає луцьку волость князеві Мстиславові, синові Данила Галицького. Князь Мстислав Данилович володів Луцьком, Дубном, Берестям, Белзом і іншими містами.
Після смерти Володимира Васильковича (1288) володимирський стіл зайняв Мстислав. Луцьк знову довший час не мав своїх князів.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Київська Русь
(882р. - 1241р.)
1199р. - 1349р. Галицько-Волинське князівство (150р.)!!!
Історики часто ділять політичну історію руської держави на три періоди.
Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава I Хороброго 972 року.
Другий період - охоплює князювання Володимира I Великого (978-1015) та Ярослава I Мудрого (1034-1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності і стабільності, економічного та культурного розквіту.
Останній період - характеризується безупинними руйнівними князівськими чварами, зростанням загрози нападів кочових племен та економічним застоєм. Початок цього періоду, за різними оцінками, припадає на час смерті Ярослава I Мудрого 1054 року або кінець князювання останніх успішних правителів Києва — Володимира II Мономаха (1113-1125) та його сина Мстислава I Великого (1125-1132). Після захоплення та розорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169 року, політичне й економічне значення міста впало. Монгольська навала на Русь 1237-1241 років і руйнування Києва 1240 року поклали край існуванню Київської Русі та незалежності давньоруських князівств.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Мстисла́в Дани́лович (*? - †після 1292) — четвертий син Данила Романовича (Галицького), князь луцький, володимирський і берестейський, теребовельський згодом і волковийський.
До маловідомих і водночас незаслужено забутих фігур давньоруської історії належить князь Мстислав Данилович. Про нього маємо небагато відомостей. Але навіть те, що відомо, дає підстави говорити про нього як про далекоглядного й талановитого політика. Принаймні він зробив чимало для розвитку Луцька й Волині.
Відомостей про цього князя маємо небагато. Переважно вони знаходяться в Галицько-Волинському літописі. Це джерело повідомляє, що Мстислав був четвертим сином короля Данила I. Ще в молодому віці зі своїми родичами, князями Волині й Галичини, здійснював походи на ятвягів та литовців. Принаймні, літопис фіксує такі походи в 1274, 1275 роках. У той час походи на литовські землі мали життєво важливе значення для волинських князів. По-перше, литовські племена часто нападали на Волинь. Ці напали були спустошливі й становили велику проблему для місцевого населення. Не випадково про них згадується навіть у фольклорних творах. Напади ж волинських князів на литовців певним чином нейтралізували ці набіги. По-друге, після татарської навали волинські князі шукали для себе земель, які б могли «сховати» їх від набігів ординців. Такими могли стати землі сучасної Білорусі, частково заселені литовцями, ятвягами, прусами. Не даремно волинські князі, передусім Володимир Василькович, а потім Мстислав активно освоювали ці території, розбудовували їх. По-третє, освоєння вказаних земель відкривало доступ до Прибалтики. А самі ці землі ставали важливою ланкою в балто-чорноморській торгівлі. У Галицько-Волинському літописі говориться, що Мстислав разом із іншими галицькими й волинськими князями, знаходячись у «неволі татарській», змушений був брати участь разом з татарами в походах на Захід. Зокрема, 1280 року з ними він ходив на Польщу, 1285 року — на Угорщину, а 1287 року — знову на Польщу. Літописець спеціально підкреслював, що робив він це неохоче.
У літописній розповіді про похід татар на поляків 1287 року сказано, що їхній ватажок Телебуга наказав галицьким й волинським князям зустрічати його. Мстислав зустрів Телебугу на річці Горині. Це повідомлення дає підстави вважати, що він мав володіння на південному сході Волині, зокрема, в районі південної Погорини. Ця думку підтверджують й інші літописні згадки. Наприклад, в одному місці літопису оповідається, що князь Володимир Василькович послав до Мстислава послів, а ті знайшли князя в місті Стіжку. Це місто, яке знаходилося неподалік сучасного Кременця, відігравало важливу роль у обороні волинських земель від татар. Не даремно на вимогу їхнього провідника Бурундая в 1259 князь Лев зруйнував оборонні споруди цього міста. Проте, очевидно, Мстиславові вдалося їх відновити й Стіжок знову став князівською резиденцією.
У Галицько-Волинському літописі згадується, що Мстислав володів Луцьком та Дубном. І, судячи з деяких повідомлень, саме Луцьк був його основною резиденцією. Наприклад, біля Луцька, у селі Гай, Мстислав приймав мазовецького князя Конрада. Ймовірно, за князя Мстислава відбулося формування Луцького князівства. Також була створена Луцька єпархія. Принаймні, до князювання Мстислава згадок про цю єпархію немає. Як правило, в той час межі єпархій збігалися з межами князівств. Тому, судячи з пізніше відомих нам меж Луцької єпархії, можемо говорити, що землі Луцького князівства охоплювали південно-східні території сучасної Волинської області, південну частину нинішньої Рівненської та північні частини Тернопільської й Хмельницької областей. Принагідно варто зазначити, що це були неспокійні землі. Вони межували із територіями, які безпосередньо контролювалися татарами. Ці землі часто ставали об’єктами набігів ординців. І Мстиславу доводилося багато уваги приділяти облаштуванню оборонних споруд у своєму князівстві.
Очевидно, саме піклування за свої землі стало далеко не останнім чинником того, що 1287 року, коли постало питання про успадкування багатого Володимирського князівства, що належало Володимиру Васильковичу, останній вирішив передати його Мстиславу. Це сталося під час спільного походу татар і волинсько-галицьких князів на Польщу. Володимир Василькович у присутності ханів Телебуги й Алгуя зробив заяву, що, оскільки він не має дітей, то після смерті віддає «землю свою всю і городи» брату Мстиславу. Про це повідомили князя Лева та його сина Юрія, котрі претендували на волинські землі. Така заява видається добре продуманим кроком. Володимир Василькович сподівався, що ординські хани, васалами яких вважалися волинсько-галицькі князі, стануть гарантами виконання його волі. Далі Володимир Василькович, не бажаючи йти з татарами на поляків, подався на Волинь, а звідти — до містечка Кам’янця, що лежало на північ від Бреста. Тут до нього дійшла вістка, що Мстислав «оддає город Всеволж боярам і села роздає». Це його вкрай обурило. «І послав, — пише літописець, — Володимир посла свого з жалобою до брата свого Мстислава, кажучи: «Брате! Ти мене ані на війні не взяв, ні списом мене не здобув єси, ні із городів не вибив мене єсмь, раттю прийшовши на мене, — а так чиниш ти надо мною! Ти мені брат єсть, а другий мені брат – Лев, а синовець мені — Юрій. Я ж із вас трьох вибрав єсмь тебе одного і дав тобі єсмь землю свою всю і городи по своїм животті. А за мого ж живоття не вмішуватися тобі ні в що».
Мстислав же через посла почав виправдовуватися, казати, що він шанує Володимира Васильковича, як свого батька, і готовий йому служити. Однак Володимир, не покладаючись на усні домовленості і не маючи певності в діях свого наступника, вирішив укласти письмовий «Заповіт», у якому би обумовлювалася передача його спадку. Для цього спеціально викликав Мстислава до городка Рай, де лежав важко хворим. Тут і був написаний цей «Заповіт». Текст даного «Заповіту» вписаний у Галицько-Волинський літопис і є цікавим пам’ятником правової думки того часу.. Далі у літописі оповідається, що Мстислав отримав грамоту від Володимира Васильковича на його володіння. Із нею поїхав у місто Володимир, де вона була зачитана у церкві святої Богородиці. Мстислав відразу ж хотів приступити до правління. Однак Володимир Василькович не дав йому цього зробити, сказавши, що той буде правити у Володимирі тільки після його смерті.
Знаючи, що Володимир Василькович передав свої володіння Мстиславові, галицькі князі Лев та його син Юрій, котрі претендували на ці землі, спробували вдатися до хитрощів, щоб заволодіти Берестейською землею. Вони послали послів до Юрія та Лева з просьбою віддати їм цю землю. Проте Володимир Василькович їм відмовив, пославшись, що обіцяв її Мстиславу.
Після смерті Юрія I князя володимирського в 1308 луцьку волость дістав молодший його син Лев II, що вмер біля 1323 року, він був останнім князем Луцька з руського роду.
1340 року Луцьк отримує статус столиці Галицько-Волинського князівства.
Після смерті короля Русі Юрія II Болеслава (1340) бояри проголосили Любарта — по жіночій лінії зятя Юрія-Болеслава — володарем Галицько-Волинської держави, королем Русі. Але польський король Казимир III негайно зайняв Перемишльську (Перемиську) землю, а потім заволодів і Львовом. З цього часу у Любарта почалася багаторічна суперечка з Казимиром за спадщину галицьких королів.
Перший Європейський з'їзд в стінах Луцького замку
Будівництво Луцького замку розпочалося у 1350-ті роки і в основному було завершене у 1430році (80р.)
Малюнок №6. Луцький замок.
1388–1430 — роки князювання литовського князя Вітовта Великого. Луцьк він обирає другою після Вільно своєю резиденцією і місто, практично, стає столицею Литовського князівства.
Кревська унія передбачала об'єднання Литви і Польщі і цим самим не давала можливості литовським правителям розгорнути свої амбіції на самостійність. Коронна рада стежила за діями великого князя литовського, кидаючи підозру на будь-які іноземні відносини Великого королівства Литовського. Вітовт, ставши Великим князем литовським у 1392 році, відчував цей тиск і мріяв про суверенність князівства. Імператор Священної Римської Імперії, король угорський, німецький, чеський Сигізмунд I Люксембург заохочував Вітовта до коронації. Питання про коронацію Вітовта і створення окремого литовсько-руського королівства мало вирішитися в Луцьку.
6 січня 1429 року в Луцьку відбувається 13-тижневий з'їзд наймогутніших монархів Європи з метою обговорення проблем захисту Європи від османських завойовників та коронації Вітовта.
Загалом до Луцька прибуло 15 тисяч осіб, що перевищувало населення міста в 3 рази (5 тис.)!
Сторони зїзду:
Господарями були: Вітовт з литовськими і руськими князівськими родами: Олельковичі, Гольшанські, Сангушки, Четвертинські, Чарторийські, Острозькі, Друцькі, Курцевичі, Кірдеї, також луцькі католицькі, православні, вірменські єпископи, єврейське духовенство.
До Луцька прибули представники таких держав:
Малюнок №7. «Вітовт Великий на конгресі в Луцьку». Й.Макевічус, 1934
Основне питання (коронація Вітовта), на успішне вирішення якого сподівалися Сигізмунд та Вітовт, було зірване поляками. Висловивши свій протест, польська делегація покинула Луцьк. Все ж коронування Вітовта запланували на серпень наступного року. Через протидію поляків, подію перенесли на вересень 1430 року. Коронаційні акти були підготовлені у канцелярії Сигізмунда. Литва проголошувалася королівством на вічні часи. Проте через перешкоду поляків, які перекрили шлях і не пустили корону до Литви, урочиста коронація Вітовта так і не відбулася.
Отже поки не почалися дипломатичні перегвори, гості розважалися, бенкетували. Щодня споживалося 700 бочок меду, вина, мальвазії та інших напоїв, 700 волів, 1400 баранів, сотні лосів, диких кабанів, а також інші страви. В перервах між дискусіями гості проводили час в різних забавах, лицарських турнірах, полюваннях. Блазень Генне, який потім виявився агентом Сигізмунда і шпигував на його користь, поки перебував при дворі Вітовта, розважав гостей. Дипломатичні засідання відбувалися у князівському палаці, який знаходився у Верхньому замку Луцька.
«Археолог Борис Сайчук стверджував, що всередині храму і поза апсидою замку Любарта були муровані гробниці луцьких удільних князів з роду Володимира Святого – Інгвара Ярославича (бл. 1220 р.), Мстислава Ярославича Німого (1226), Івана Мстиславича (1227), Ізяслава Інгваревича (+1223) та інших. Поховано тут і Любарта Гедиміновича (+бл. 1384 р.), патріота Волинської землі, із сином Дмитром та обома дружинами.» (І.Левчук, Білі кістки під луцьким асфальтом, Волинь, )
Древній меморіал, який також включав у себе кафедральне кладовище, знищений плином часу, але прах померлих залишився – сотні кісток духівництва, князів і шляхти і досі чекають на своє вшанування сучасниками.
«Могила оточує нас, а життя є постійним частковим умиранням» (Ю.І. Крашевський, Спогади з Полісся, Волині та Литви, Луцьк «Твердиня» 2012р. ст. 4).
Від автора: "В пізнанні Історії спочатку мені хотілося побачити хронологічну таблицю подій, а це зробити не просто, руські князі міняли престоли по 5-10 разів в Історії. Ну але от щось таке вийшло."
|
Дата |
Назва події |
|
700-900рр |
Лука-Райковецька культура |
|
962р |
В с. Бутятичі Іваничівського р-ну Волинської обл. народився хреститель Русі, князь Володимир Святославович |
|
882р. – 1241р |
Київська русь (359р.)!!! |
|
885р. |
Підкорення Волині князем Олегом |
|
988р. |
Похід Володимира в землі волинян та бужан. М. Лядомир назвав своїм іменем Володимир передав місто сину Всеволоду. |
|
988р. |
Хрещення Русі. |
|
1000р. |
Володимир будує Луцьку фортець (не замок Любарта). Першим удільним князем у Луцьку був Давид Святославич (і його син Святослав-Панкратій Давидович в чернецтві Микола Святоша), син Святослава II. Він недовго княжив у свойому уділі. |
|
1084р. |
Виділення з Волинського (Володимирського) князівства під владою синів князя Ростислава Володимировича виокремилось Перемишльське князівство. |
|
1097р. |
Князь Давид Ігорович при помочі половців позбавив Давида Святославовича його Луцького уділу. Син Микола Святоша втік до батика у Чернігів. |
|
1149р. |
Князь суздальський Юрій I Долгорукий напав на Луцьк. Шести-тижнева облога міста Юрієві не вдалась. |
|
1154р |
За намовою Юрія облягають Луцьк князі Ярослав I Осмомисл і Володимир Мстиславич. В часі облоги князь Мстислав втік на чужину шукати допомоги й оборону міста доручив своєму братові Ярославові. |
|
1154р |
Ділення на Володимирське і Луцьке. Далі історія Волинського князівства зосереджується у Володимирському князівстві, на чолі якого став Мстислав II Ізяславич. |
|
1155р. |
Князь Мстислав, ставши володимирським князем, залишив Луцьк надалі в руках Ярослава Ізяславовича. Луцьк за цього князя (1155—1180) дуже розрісся та збагатів. |
|
1180р. |
По смерти Ярослава луцьке князівство було поділене на чотири частини: князь Всеволод дістав Луцьк, Інгвар — Дорогобуж, Мстислав Німий — Пересопницю, а Ізяслав мабуть, Шумськ. |
|
1180р. |
Інгвар Ярославич (? 1152 — бл. 1220) — Великий князь Київський з липня 1201 по 16 січня 1202, з середини січня 1203 по 16 лютого 1203; ще раз 1212 року), князь Луцький, князь волинський (1209—1210). з 1180 до смерті, Дорогобузький і Шумський, син луцького князя, Великого князя Київського Ярослава Ізяславича, внук Великого князя Ізяслава Мстиславича, праправнук Володимира Мономаха. |
|
1920р. |
По смерті старшого брата Інгваря, Мстислав Ярославич Немий заняв луцкий престол, залишив за собою Пересопницю |
|
1223р. |
Ізяслав Інгваревич - князь Луцкий, син Інгваря Ярославича . Загинув в битві на березі Калки. |
|
1226р. - 1227р. |
Мстислав Німий перед смертю заповівв Луцк Данилу Романовичу, доручив йому свого сина Івана (скоро помер), на рушивши права своїх старших племінників Ярослава і Володимира Інгваревічів. Ярослав зайняв Луцк, але віддав його Данилу в обмін на інші уділи. |
|
1227р. |
Іван Мстиславич— князь луцький, едининий син Мстислава Ярославича Німого, участника битви на Калке. |
|
1227-1928р |
Ярослав Інгваревич князь луцький. Данило захватив Луцьк и віддав його брату Васильку. |
|
1199р. - 1349р |
Галицько-Волинське князівство (150р.) Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок походу на Галич та об’єднання Волинського і Галицького князівств у єдину державу. |
|
1253р. |
Данило прийняв у Дорогочині (нині Пдляшшя Польща) титул «Короля Руси» від папи Інокентія IV. |
|
1259р. |
Зимою, один з татарських ватажків Куремса облягав Луцьк, але захисне положення міста рятує його. Розлив ріки робив його неприступним. |
|
1261р. |
Приходить на Волинь з великою силою новий татарський ватажок Бурундай та наказує Василькові знищити кілька замків, у тому числі й луцький; Василько це домагання виконав. |
|
1264р. |
Князь Володимиа Василькович після смерті Данила (1264) віддає луцьку волость князеві Мстиславові, синові Данила Галицького. Князь Мстислав Данилович володів Луцьком, Дубном, Берестям, Белзом і іншими містами. |
|
1288р. після 1292р. |
Після смерти Володимира Васильковича володимирський стіл зайняв Мстислав Дани́лович — четвертий син Данила Романовича (Галицького), князь луцький, володимирський і берестейський,теребовельський згодом волковийський. |
|
|
Луцьк знову довший час не мав своїх князів. |
|
1308р. |
Після смерті Юрія I князя володимирського луцьку волость дістав молодший його син Лев II, що вмер біля 1323 року, він був останнім князем Луцька з руського роду. ??? |
|
1323 р. |
Під час одного з військових походів (на думку одних дослідників — проти литовських військ Гедиміна, ін. — монголо-татар) Лев Юрійович і Андрій Юрійович загинули. Королівство Русі успадкував син Лева ІІ, а після його смерті через деякий час припинила існування галицько-волинська династія Романовичів. ??? |
|
1340р. |
Луцьк отримує статус столиці Галицько-Волинського князівства. Після смерті короля Русі Юрія II Болеслава (1340) бояри проголосили Любарта — по жіночій лінії зятя Юрія-Болеслава — володарем Галицько-Волинської держави, королем Русі. |
|
1350р. |
Розпочалося будівництво Луцького замку (замок Любарта) і в основному було завершене у 1430році (80р.) |
|
1388–1430р. |
Князювання литовського князя Вітовта Великого. Луцьк він обирає другою після Вільно своєю резиденцією і місто, практично, стає столицею Литовського князівства. |
|
6 січня 1429 р. |
В Луцьку відбувається 13-тижневий з'їзд наймогутніших монархів Європи з метою обговорення проблем захисту Європи від османських завойовників та коронації Вітовта. Загалом до Луцька прибуло 15 тисяч осіб, що перевищувало населення міста в 3 рази (5 тис.)! |
|
27 жовтня 1430р. |
Вітовт помер, так і не будучи коронованим як король. |
... Далі буде...?
